Ambulance, take me away.
You, who helps all the sick.
For so long, long, so long
the river of pain drags…
Ambulance, take me away. 
That sinister voice of yours,
the voice of a hunted beast.
The bitter air carries it like smoke
through the eternal town.
Grief marches through dull life,
its paths worn-out,
while a star, heavy and dead,
falls rapidly to your feet. 
Ambulance, take me away.
Take me anywhere you can,
into any tiny gap,
that there be fewer guilty ones,
that there be fewer tears.
Pushing junk into the corner,
I will dive into the dark
in between dust-covered dolls,
warm myself and fall asleep.
Night is bleak like a cellar.
Ambulance, take me away.
We forgot it all. We pull
this monstrosity like oxen—
our hearts full of ashes,
the moon squinting unkind…
In this life we’re surrounded
only by shadows and orphans,
only songs through our tears
and the city’s madmen.
The darkness is like glass, its ringing.
Ambulance, take me away.
All the homeless in the night
gather bits of their heaven
in the foreign towns they roam,
clutching keys to a home 
that disappears in the dark—
my hand trembles yet again—
ambulance, take them away.

English translation by Hanna Leliv & Ainsley Morse

***

забери мене, «швидка»,                                                            
всім недужним допомого.
як же довго, довго, довго
болю тягнеться ріка…
забери мене, «швидка».
моторошний голос твій,
голос загнаного звіра,
він з гірким повітрям лине
міста вічного, як дим,
йде біда життям глухим,
втомлені її дороги,
стрімко падає під ноги
зірка мертва і важка…
забери мене, «швидка».
забери мене кудись
у бозна яку щілину,
аби трішки менше сліз,
аби трішки менше винних,
мотлох бідний у кутку
скласти, в темряву пірнути,
між запилених ляльок
зігріваючись, заснути…
ніч, неначе льох, глуха…
забери мене, «швидка».
все забули. як воли
тягнемо це одоробло—
серце, сповнене золи,
місяць мружиться недобро…
нас оточують в житті
тільки сироти і тіні,
тільки співи серед сліз
та місцеві божевільні…
темрява, як скло, дзвінка…
забери мене, «швидка».
всіх бездомних уночі,
хто клаптинки свого раю
по містах чужих збирає,
в серце втиснувши ключі
дому, що в пітьмі зника—
вкотре вже тремтить рука—
забери кудись, «швидка».